Сторінка:Валер'ян Підмогильний. Місто (1929).pdf/56

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Але взявшись підписуватись, він завагався — коли прізвище було йому зовсім до вподоби, то саме ім'я — Степан, — його трохи збентежило. Надто воно було не тільки просте, а й заялозене якесь і грубе. Хлопець довго міркував, вагаючись між бажанням зберегти себе цілком у підписі й зробити його гучним та блискучим. Він перебрав силу імен, шукаючи гідного наступника, і раптом йому спала в голову чудова думка трохи переінакшити своє власне ім'я , надати йому потрібної урочистости, змінивши одну тільки букву та наголос. Він наважився, підписався, і став із Степана Сте́фаном, діставши собі нове хрешення.

Доля кожного твору — бути, по змозі, видрукуваним, щоб потрапити до читача й зачарувати його. Оповідання Стефана Радченка, письменника, що подавав собі великі надії, а ще більші на себе покладав, теж, на думку його автора, мусіло прикрасити десь сторінки журналу, і то якнайшвидше. З журналів він у своїй сельбудівській практиці знав самий «Червоний Шлях», що виходив у Харкові — туди й належало це надзвичайне оповідання послати, але потреба зараз же, негайно, почути вирок із сторонніх уст так захопила молодого письменника, що він вирішив його сьогодні ж комусь знаю чому прочитати. Кому саме? Михайлові Світозарову, критикові, що так лепсько промовляв учора з трибуни, так захопив усіх і здобув такі овації. Йому, йому і тільки йому! Він прекрасно знається на літературі, він мусить бути чулий до кожного нового подиху, то більше до такого свіжого, мусить підтримати новака, напутити, порадити. Це, зрештою, його обов'язок і завдання. Критикова постать в палкій уяві юнака ставала добрим божеством, що зичливо прийме його перші літературні жертвоприносини.

І Степан поклав до нього вдатись. Він не знав, правда, його адреси, але творча винахідливість вмить підказала йому, що її можна довідатися в адресному бюро. Як зручно жити в місті! Скільки тут вигод! Розпитавши в Тамари Василівни, де саме воно міститься, те бюро, Степан перед обідом помчав туди й за гривеника довідався про свій шлях до літературних верховин.

По обіді він вийшов за ворота певним кроком людини, що знайшла своє місце в пущах світобудови. Легко минав квартал по кварталу, неуважно спиняючись перед вітри­-