Перейти до вмісту

Сторінка:Валер'ян Підмогильний. Місто (1929).pdf/82

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ясністю думки, що не має нічого спільного з хоробливою яскравістю мрії. Отруйні, себелюбні чи світолюбні маріння, здавалось, його геть покинули й спростили йому життя, бо він сам зрозумів, що мусить ще чимало перевалів перейти, щоб робити висновки. Небезпечний нахил до неповної індукції, коли юнак на підставі перших двох десятків років земного гостювання, років смішних і наївних, пробує від себе установити світові закони, раз-у-раз стукаючись лобом об дійсність, поступився в ньому мудрому прагненню поступово обізнатися з життям і накупчити в собі достатню кількість його фактів. Він зробився поважним, трохи гордим, мав вигляд розумненького юнака, що, хоч і молодий ще, а багато що знає, геть усе тямить і кожному може розтлумачити, що, як, куди й до чого.

В Інституті Степан простував велетенськими кроками. Поруч науки, він дедалі більш висувався в громадському житті студенства, що в масі своїй того часу було байдуже й неймовірливе до колективізму через печатку обов'язковости, що на громадськості лежала. Людина визнає солодкість тільки забороненого плоду, і біблійний переказ про це міг би бути доречний політикам. У всякому разі, для тих, у кого громадська жилка органічна й від зовнішніх обставин не залежить, тодішнє студенство було неораним, хоч і малородючим полем. Після кількох виступів на загальностудентських зборах, Степана обрано на секретаря студентського бюра Спілки Робземліс і на члена інститутського бюра КУБУЧу. Він став страшенно заклопотаний, страшенно діловий, насилу вміщаючи в добу всі обов'язки перед собою та громадою.

На вечірці, що організовував КУБУЧу актовій залі Інституту на користь незаможних студентів, ухвалили, крім виступу запрошених артистів, улаштувати й живу газету, і Степанові спало на думку запропонувати увазі Редколегії своє оповідання «Бритва», що валялось у нього чернеткою без видимої мети. Діставши ухвалу, хлопець трохи почистив та підгострів її для масового гоління і виступив із своїм виробом перед авдиторією.

Тільки перший момент він хвилювався, потім раптом заспокоївся, і, почуваючи, як уважнішають слухачі, остаточно спіймав темп читання і мірно, опукло довів його до кінця, без зайвих піднесень та павз, діставши стільки ж