їх назустріч, схрестивши тут у кухні їхні шляхи. І зараз, ясніш, ніж коли, відчув він тихе, непереможне діяння долі, як пильний погляд, що раптом примушує озирнутись, і звичайні збіги істот, що, не знаючись учора, завтра стають друзями, коханцями чи ворогами, вразило його своєю таємницею й жахом.
Тепер він злякався, не знаючи, щ о вона думає, і зненацька стиснув їй руки.
— Ви не покинете мене?
— Ти ніколи не дозволиш, щоб тебе покинули.
— Тому я й вернувся?
— А чому ж, мій хлопчику?
Він сперся на лікоть і закурив. Її слова були трохи прикрі йому. В них бреніло ще неприступне йому знання життя і якась сумовита іронія.
Вона мовчала. Він поволі курив, лежачи на спині.
— Невеселий був це тиждень, — сказала вона.
— Для мене теж, — відповів він.
— І для тебе? Та скільки ж тобі років?
Він хотів протестувати.
— Мені сорок два роки, — сказала вона, — я стара. Ти хочеш сказати, що це ще небагато? Ех, любенький, через рік я буду справжньою бабою, ти не пізнаєш мене, якщо побачиш. А колись, дуже давно, — ти не можеш навіть уявити, як давно, — я теж була молода… Знаєш, що таке радість? Це етер. Він випаровує за одну мить. А біль держиться й держиться без кінця…
— Це правда, — сказав він, — я сам це помічав.
— Кажуть, що життя — базар. Вірно! Кожен має свій крам. Один заробляє на ньому, другий докладає. Чому? Ніхто не хоче помирати. Мусить продавати, хоч би втратно. Після цього, всякий має право назвати тебе дурнем, — той, хто прогадав, зветься дурнем. А люди страшенно неподібні. В книжках пишуть — ось людина, вона те й те. Всякі поговірки є про людей, про всіх людей, і можна подумати — от як добре ми людину знаємо! Є навіть така наука про душу, психологія, — я читала, не пам'ятаю чию. Він доводить, що людина біжить не тому, що лякається, а лякається тому, що біжить. А яка різниця для того, хто злякався? Він теж нічого не знає. Розумієш?
— Ви, мабуть, маєте на увазі ідеалістичну психологію.