Сторінка:Валер'ян Підмогильний. Місто (1929).pdf/96

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

де він може танути без шкоди для міського добробуту. Перш, ніж з'являться ці предтечі тепла, жадна брунька на деревах бульварів не насмілюється набрякнути й розпуститись. Це було б зухвале порушення тутешніх законів і варварський замах на підвалини цивілізації.

Пробуждення природи не минуло без впливу на Степанову душу, що нагадувала платівку високої чутливости, придатну до моментального фотографування. Ніщо не викриває так штучности міста, як саме весна, розтоплюючи й тут сніги, але оголяючи мертвий брук замість сподіваного зела, — а хлопець ще прагнув зачути дух вогкої ріллі, втопити очі в зелену далечінь полів, у чорні смуги пухкого ґрунту. Навкруги він бачив страшне погноблення природи, і дерева камінних вулиць та обгороджених садків, замкнені тут у клітки, як дивовижні тварини по звіринцях, журно простягали йому своє набрякле гілля. Леле, що важила тут зміна холоду на тепло, крім відповідної зміни одежі? Що нагадувало тут про могутнє парування степів і радість людини, що чує під ралом родючу землю? Там весна — сурма світлого бога, промениста провісниця щастя і праці, а тут вона дрібний, хоч і приємний епізод, кінець господарчого кварталу й початок руху приміських потягів. Місто вивернулось на сонці великим випещеним котом, примружуючи на світлі безліч очей, потягаючись і позіхаючи від насолоди. Воно лагодилось спочивати.

Але весняний спогад Степанів про село, принесений теплом і свіжими дощами, не мав тієї сили, що справді може скорити. В ньому був сум за дитячими роками й жаль за минулим, що на відстані набуває чар, незалежно від якости, і він сам надіявся, що ця тихенька скорбота розвіється, як танущий туман. А може це просто були оденки тих невиразних хотінь та неоформлених прагнень, що роз'ятрює в серцях весна, нашіптуючи облесні слова про майбутнє, розпалюючи спрагу, обіцяючи якісь зміни, якесь простування, яка збуджує і бентежить душі різноманітним насінням, що, замість трояндами розквітнути, проростає, частіше цупким полинем. Бо життя — це широкомовна, галаслива лотерея з барвистими афішами, запаморочливим и плякатами й досконалою реклямою, що провіщає надзвичайні виграші, делікатно замовчуючи, що на один щасливий білет припадають тисячі порожніх