Сторінка:Валер'ян Підмогильний. Місто (1929).pdf/99

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вилами мови, — його висвячено на лицаря украйнізації пер­шого розряду з оплатою академічної години один карбо­ванець вісімдесят копійок.

Записуючи його адресу й видаючи йому посвідку, елеґантський секретар лекторського бюро приємно сказав йому:

— Сподіваюсь, товаришу, що ви за тиждень-два діста­нете призначення в установу й зможете, — додав він, мило посміхаючись, — перемінити свій френч на щось відповід­ніше. Все лихо українців у тім, що вони кепсько одя­гаються.

Степан сам цілком свідомий був слушности його слів. Справді, його сукняна одежа, мимо того що була стара, ще й надзвичайно незручна в тепло, і її конче годилося б змінити. Він не раз про це думав, одягаючись уранці й роз­бираючись увечері, коли ближче стикався з своїм хамлом і переконувався, як мало пасує це зовнішнє впорядження до його здібностів. І, властиво, не брак грошей спиняв його — за ці сім місяців він зібрав із своєї стипендії щось близько ста карбованців, — а ніяковість перед самим со­бою. Хоч, зрештою, френч та чоботи стали вже для нього струхлявілою формою, проте мали над ним силу тради­ції. Змінити одежу здавалось хлопцеві надто сміливим, і для цього він мусів мати достатню підставу.

Обрії ширшали перед ним. Мати три півторагодинні лекції в установі тижнево, дістаючи за це цілого червінця, тобто піднести свій місячний бюджет мало не до шости червінців, — це був для нього не жарт, а незмірна перспек­тива. Такі розрахунки збуджували хлопця й заколисували, а втім весняний неспокій не покидав його й на хвилинку, обертаючись з дня на день у смоктущу турботу, що засте­лила тінню його гарні очі. Дедалі нудніше було йому вертатись додому, і він сидів вечорами в бібліотеці, аж поки можна було в ній лишатись, поринаючи в книжки глибше, ніж цього могла вимагати найбільша пильність. Згадуючи вранці, що йому належить вичищати гній з-під корів, підстилати їм та поїти, він почав залежуватись, схоплюючись в останню хвилину, і часом цупив зо-зла па­лицею сумирні тварини, що завжди ставились до нього прихильно. Щораз тужніше було йому уявляти, що ціле літо, коли настане перерва в Інституті, він буде прикутий