Фрідріхштрасе, Гогенцолерндамм, Бюловштрасе й т. д., як національна гордість соціял-демократії б'ють в очі ще й досі, але авангард пролетаріяту — компартія міцніє, перейшовши на систему ячейок на виробництвах і гартуючись у щоденних сутичках за заробіток і т. и.
Коли випустили з в'язниці поета-комуніста Еріха Мюзама, з пропозиції партії робітництво прийшло на вокзал його зустрічати. Групи швидко йдучи розгортаються на вулиці в стройні шереги, десь з-під поли вихоплюється червоний прапор і вже в уха б'є спів «Інтернаціоналу». Загін поліції на конях налітає на юрбу в той саме час, як з протилежного боку згуртувались друга, третя колона. Правда, поліція демонстрацію розігнала, але довго ще групи гамулились по вулицях з революційними співами. З уст одного робітника ми почули на адресу буржуя, що стояв поруч, таке напруження ненависти, яка довго збиралась, що вона сказала нам: Революція в Німеччині буде більш жорстока, ніж у нас, бо це люди, що мають взаємну планову ненависть і при своїй розміркованості будуть як холодна машина перетворювати її в діло, ламаючи опір вже досить добре організованого фашизму. Там нашого захвату мабуть не буде. Революція буде великим і працьовитим механиком, що вдосконалить техніку горожанської війни. Це тому, що німець любить порядок. А боротьба тим страшніша, коли вона йде не емоціонально, а за порядком, цеб-то
