французька буржуазія, щоб зменшити напорність, а брати за горло крізь замшеві рукавички.
Крива лінія! Ось вона, де засіла.
Неначе для того, щоб тільки змучені люди прибували од нас до західніх центрів, збудовано європейську залізницю. Чи-то погоня за місцем, бо вагони маленькі, чи через щось инше, але в тих вагонах можна тільки сидіти. Голова вставляється в кляпи, щоб можна було прихилитись, і от добу й дві мусиш сидячи «бодрствувати» й спати, зсунешся і на хребет, наляжеш зверху давить голова, наче на хистку бадиляку, що починає спочатку нити, потім боліти, а потім не дає змоги далі їхати — і це так, і в першому, і в другому, і в третьому класі.
Є, правда, у першому класі ще й спальний один вагон, але там ціни тільки для міліонерів.
Але все-таки, коли ранок загляне у вікна і замигають м'які лінії французької природи і срібляні тони далів з по-над Марни, — забуваєш навіть втому.
По-над Марною ще й досі залишились сліди страшної війни: поорані й покопані снарядами горби, потрощені осколками до щенту ліси, ще й досі дають про себе знати кількома стовбурами знівечених дерев. Ще й досі грузи лежать од фабрик і містечок, серед яких, правда, вже виглядають і нові будинки.
