величезна кількість залізничого рухомого складу і пакгаузів, за якими громадами стоять задимлені будинки — і врешті ви в центрі Парижу на вокзалі — «Гар-де л'Ест».
Рух на вулицях, а особливо площах, багато більший, ніж в Берліні. Автомобілі иноді цілковитою безперервною масою сунуть по вулиці чи круг площі, як стада риб, коли йдуть метати ікру, або як отари залізних лобастих баранів і тільки дзвонками та сигналами роблять перерви на перехрестях, щоб не збивались течії, та щоб могли пройти пішоходи. Людська маса тут жвава, весела, влучно й образно говорить, не помічаючи сама того. «Заховай своє фортеп'яно» — замовкни, — це тому кажуть, у кого голос, як скрипіння розбитого дерева. «Баладити» — вести любовні розмови й т. д. Тому не диво, що користуючись соками такого мовного ґрунту, французи мають найбільш тонких і дотепних, збоку фрази письменників, як напр, Ромен Ролан в його «Кола Бреньоні», чи Франс, чи Дюамель.
Мабуть тому, що природа дозволяє розгорнути вуличне життя, розвинулась і товариськість у відношеннях по-між пересічною масою французів, а звідти й те, що головна частина відпочинку, навіть праці, побачень і обідів та ин. проходить в кафе та ресто-
