ввіз поляків-бідарів для роботи в копальнях, на полях (є, кажуть, навіть умова на щорічну еміграцію не менше як 300.000) і на фабриках, то природньо, що буржуазна преса увесь час твердить, що діти є благословення боже. Але робітництво та й міщанство здебільша (для буржуїв тільки змога) не дуже спішить назбирати благословенства того, — молоді жінки й чоловіки живуть головним чином як амі (амі — коханці), бо економічний стан такий, що з дітьми та й навіть з дружиною жити дуже трудно. А через те, що жіноча праця оплачується наполовину дешевше, як чоловіча, хоч і при рівних умовах, то звичайно, жінка не може навіть працюючи, прожити, а значить, мусить собі шукати «амі», або підробляти проституцією. В таких умовах дітей не може бути, коли добрих дві третини жіноцтва Парижу займаються проституцією. Коли на одежу заробить на посаді, то на обід немає, або навпаки — і проста стежка підробляти тілом. Звичайно, якось і заміж виходять, але з певним стажем.
Тим жіноцтвом і поповнюються кадри повій, що труться в дансінгах, оздоблюють кафе й ресторани, щоб в тупому і безмістовному ритмичному й похабному похитуванні тіла заповняти вільний час молодих людей, яким обставини не дають розумної розваги.
