час, як на брудній стіні, що виходить на площу, створену зруйнованими будинками, де залишились червоно-бурі сліди поверхів колишнього житла, жагуче кричить реклама якоїсь газети, сміється повне, дитяче морденя, яке миють милом (теж реклама) завбільшки на три поверхи і переп'явся залізною павутиною радіо прийомник.
Тут, у тих вуличках містяться магазини антикварів, в яких любив шпортатись Анатоль Франс, на більших трохи вулицях захопили місця кав'ярні й ресторани, з яких кожний має якусь славу. Ось в тому кафе, що недалеко від Сени, конденсувався молодий запал Вольтера і його приятелів, щоб потім посіяти зерно реальности й науковости та готовити революцію, не знаючи її. Тут ще й досі показують так звані, штани Вольтера.
Далі по бар'єру набережної Сени йдуть скрині букіністів. Ці дерев'яні з залізними клямками скрині обліпили мов ластовинні гнізда бурий камінь набережної і різноманітний характерний люд в окулярах і без, молодий і старий, щось шпортає чи сидить коло тих замусолених, мов пересувні бібліотечки, книгареньок у скринях, де можна знайти і середньовічну книжку і різне позаторічне видання. І звичайно, дородні, кормлені й моложаві абати заглядають до
