ногою мостових Москви, рукою пірамід Єгипту, а очима наївся землі з острова св. Єлени, десь на Атлантичному океані. Що, тепер це все? А людство бурлить і йде своїми стежками, якими управляє сонце та економіка.
Од Єлісейського палацу починається площа виставки цього року, що розляглась по обидва боки Сени, але головні корпуси якої лягли проти палати депутатів на лівому березі. Якийсь химерний білий перський вхід говорить від імени теперішньої Франції, яка в особі своїх інженерів і митців ще не хоче визнати конструкцій ажурного заліза та бетону, за стиль нашої доби.
В решті мистецтв та сама несмілість і консерватизм — це для тих кол, ім'ям яких тепер промовляє III республіка — це вони бояться визнати нові творчі форми за щось нове і, головне, свіже й сильне.
В їхньому кіно, що міститься в чудових грандіозних залях, з м'якими фотелями, пульверизаторами ароматів, морем сяйва й скульптурними оздобами, повтореними, правда, за старим, — це-ж у їхньому кіно йдуть смертельно скучні картини, про доброчинних королев і бідних принців, яким пажі подають не тільки шляпи, а й, випадково, нічні горшечки (це жарти й дотепи).
