І коли-б глядачі в кіно ходили не парами, а молоді ще й прилюдно не цілувалися під тихий шелест кіноапарата і зітхання оркестру, то од скуки мабуть потухла-б і сама електрика, не то що людська радість, французьке кіно не розворушили-б уже ніякі чужоземці нальотчики сміху — ніякі Чапліни й Гарольд-Лойди.
Кіно стало-б таким-же гробом, яким є і «Велика опера», що століття стоїть без поступу на одному місці, щоб сноби могли робити в ній побачення, а то й політику та спекуляцію.
Найвеличнішим утвором французької буржуазії є хіба один чудовий храм Святого Серця, з якого нічого, мабуть, не вийде при перемозі пролетаріяту, крім велетенської залі для мітингів. До того-ж він і стоїть на Монмартрі, куди підходять промислові квартали і де тулиться чудесний французький пролетаріят.
Зате яскравим просвітком культури є мистецька група «Клярте». Це вже дитина того чудесного французького пролетаріяту, який хоче лапнути за святе серце буржуазії, здушити його так своєю «мускулястою рукою», щоб воно вже нарешті перестало битись. Ці оснівні мистецькі засади й лежать в творчих шуканнях групи «Клярте».
