сцену вийшов ще наш дзвінкий полтинник, — а далі запит:
— Чому-б вам не попробувати завести діло з Радянським Союзом, відкрити там фабрику чи-що? (він спец по взуттю).
— Знаю, каже, — спочатку діло піде гаразд, а потім, коли почнуть прибувати червінці, долари, прийде неп і скаже: «Ґіб сюди червонці, доларс… Ґіб… ауф відер зеєн (до побачення)… нітшево!..
І він все це проробив на мигах: спочатку, як будуть казати: «Ґіб! (дай) доларс», потім, як розкланяються капелюхом і потім, як «благосклонно» підтримають його настрій, підбадьоруючи — «нітшево» — мовляв, не бійся, так і треба.
Треба визнати, що оснівну лінію непу, цеб-то радянської політики в умовах його, він досить тонко уловив, хоч і не був у СРСР.
Ми, звичайно, сперечались.
— Ось воно, як німці їздять. Еге… А потяг мчить кілометрів по 70 — 80 на годину, не так, як лімітні.
В вікнах ритмічно проходять розграфлені поля, прочищені ділянки лісу і обсаджені деревами (довідались — яблунями, черешнями й ин.) дороги. Ділянка в пару десятин засаджена рівною, як лисиче хутро, лозою, а збоку будинки — кошикова фабрика. Снігу немає — зелені руна. Чинно все, як на параді — в полі.
