Сторінка:Валеріян Поліщук. Розкол Европи. 1925.pdf/90

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вершаться всі мерзоти окупацій, карних експедицій, інтервенцій і т. ин. Аж не віриться, що од слів ложного патосу різних партій і груп, що пролізли в цей будинок і які ось тут галасують, свистять і стукотять, десь там в Сирії чи на жовтих рівнинах Китаю, будуть люди падати під кулями, вимирати з голоду, витягувати жили за дурницю в нелюдській праці. Їм легко голосувати — людям, що одержують платню і не знають, яка то біль — визиск і війна — для трудящих.

Одні комуністи та близькі до них знають це, тому так запекло боряться і плямують подібні постанови. Але їхня борня точиться не в залі, де підскакує і в знемозі падає голова — Пенлеве, то знов хапається за дзвінка і щось кричить під рев національного блоку, в супроводі тріскоту і грюкотні пюпітрів на лавах комуністів і оплесків та крику лівого блоку.

Нарешт депутати-соціялісти схоплюються і ловлять, погрожуючи вдарити, за руки комуністів, другі з кулаками поглядають направо, частина депутатів вискакує до трибуни на серед залі, а оратор силкується в тому пеклі щось сказати, когось вилаяти, — та голова знов біситься коло дзвона.

Пристава заспокоюють «народніх» представників і промовець заявляє, що Франція хоче і повинна мати цілого посла коло папського найсвятішого престолу, а не якогось радника Ельзасу… От чого хоче буржуазна Франція сьогодні!