Пригадується скульптура під назвою «Стіна комунарів», де молода жінка розп'яла руки на камінях стіни, і де кожний камінь має обличчя і те обличчя є портретом одного з розстріляних комунарів.
Ті обличчя так грізно дивляться і разом стільки муки заховує їх лице, що твір на довго в'їдається в пам'ять і примушує думати про ту одну з перших трагедій працюючого люду нашої доби. Але на тій стіні немає, мабуть, портрета Луїзи Мішель, відомої на ввесь світ комунарки Паризької комуни 1871 р., бо її тоді не розстріляли, вона ще дуже довго боролась за ідеї комуни і вмерла визнаним ватажком робітництва. Героїчна постать її, зміцнена власною волею і волею тих, хто йшов за нею або, краще сказати, хто висунув і підтримував її сухорляве обличчя орлиці комуни, що збройно одстоювала, Париж, — особливо свіжа в пам'яті паризького пролетаріяту.
