температура. Звиклим рухом лікарь брав руку хворого та, закотивши ковдру, приставляв до дощечкуватих грудей деревляну дудочку. Поволі нахилявся він до хворого й казав:
— Дихайте!
Мова його була ніби вимушена.
Хворий робив декілька спроб глибоко дихати та, зневірившись, шепотів, закидаючи руку за голову:
— Не можу… Ніяк…
Лікарь, випроставшись та йдучи до другого хворого, бубонів собі під ніс:
— Injectio cocaini… radix ipecacuani… tinctura adonis vernalis…
Фершал усе те похапцем зазначав на папері поруч із прізвищем хворого.
Біла процесія швидко плавала серед деревляних, на-швидку зроблених ліжок. Серед задушених зойків лікарь ніби нехотя й невдоволено бубонів:
— Tinctura strophani, infusum…
Врешті, півсотні хворих були оглянуті, та, почуваючи, що їм і на краплину не полегшало, зачинали зойкати і кричати ще голосніше, ще нестриманіше.
Лікарь скидав халата й виходив на повітря. Тут чекала його ціла валка підвід, і він у-мент являвся — серед кола людей, що
