Сестра Ганнуся стояла біля вікна та дивилась туди, де по степах конала спрагла земля. Вдень сонце обшарпувало зелене убрання землі, а голе тіло її покірно репалось від спеки. Вдень вітер хапав пил та грудки, люто кидав їх на паростки хліба, рвав, розкидав, і сам розсипався.
Ганнуся не здолала більше триматись на ногах і лягла. Сон не приходив, хоч від утоми не можна було ворухнути пальцем.
Сестра лежала з розплющеними очима, а бачила лише важкий, виснажливий дим, що, здавалось, заповнив кімнату.
Вона не помітила, як згасла свічка, і місяць крізь гущавину дерев блискучими трісочками розсипався по підлозі.
Раптом у кімнаті зашуміло, загуркотіло та війнуло холодом.
Сестра Ганнуся схопилась: надворі полосону́в[1] дощ.
На другий вечір учитель сільської школи простував до бараку. Надворі було вогко й легко, трохи холоднувато після ранкового дощу.
- ↑ нараз заплюскотів
