Сторінка:Валєріян Підмогильний В епідемічному бараці 1922.pdf/37

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ну, й хай собі, — злісно промовив один.

— Заміж, улучи́ть хоче, — додав другий. — Закрутила бідолаху.

Учитель же підтюпцем подався до саду; щось підказувало йому, що він там найде Прісю та її коханця.

«Хоч подивлюся на їх,» — гарячково думав він, — «хоч ударю його, хоч крикну їй щось обра́зливе.»

В садку ним опанував страх і сором. Він спинився й поволі пішов назад до школи. В один мент він знесилів і йшов, хитаючись, з байдужою посмішкою на обличчі.

Коло школи він опам'ятувався. Спокійно одімкнув дверину, увійшов через клясу у свою кімнату й сів на ліжко.

Він почав потроху розуміти, що Пріся з'явилась тут через пошесть, через зойки людського болю й смерть. І всі вони там, у бараці, існують тільки лихом людським та прокляттям.

***

Сестра Пріся цілими днями ходила з'осереджена, і сміх її більше не турбував ані саду, ані будинку, де жив увесь медичний персонал.