— Що ж ти їй на це?
— Я відмовив, що не хочу молитися. Вона обра́зилась… Адже ж ти казала, що коли б-Бог і був, то люде б мали катувати його, врешті, а не він людей. Проте його зовсім немає.
Сестра Ганнуся зітхнула.
— Так, сину, — сказала вона, — Бога немає, то слабі люде вигадали його, щоб була ще одна надія.
Якось сталося так, що дід Якимець, нічний церковний сторож, зробився єдиним приятелем сільського вчителя. Скоїлося це без балачок, непомітно й одразу.
Прокидався дід Якимець у восьмій годині ве́чера і зразу ж готував учителеві самовара. Разом вони сідали пити чай; випивали мовчки по дві склянки кожний.
Потім дід Якимець видобував із кишені ґазету «Комуніст», орґан ґубнаркома К. П. Б. У. — одшматовував клапоть та крутив величезну своїм розміром циґарку.
— Може, вже віконниці зачинити, — запитував він.
— А вже ж, — відповідав учитель і починав запалювати каганця.
