Сторінка:Валєріян Підмогильний Оповідання 1923.pdf/33

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

І так тяглося, поки бунтливу округу не залито загонами війська, що пройшло, розчавлюючи всі ознаки повстання.

Були якісь невиявлені звязки між повстанням і людиною, що звала себе Йваном Босим. Він одіграв у йому таємничу ролю. Переказувано, що він одвідував ватаги і благословив бандитів. Несподівано серед ночі він із'являвся в повстанському таборі, будив усіх і переливав свій запал їм у серця. А коли пощастило оточити його одного разу, він так запаморочив червоноармійців своєю мовою, що ті не тільки випустили його, але навіть частиною приєднались до повстанців.

Все це змусило, врешті, комітет партії окремо обговорити справу з Іваном Босим. Зроблено відповідну постанову й начміліції доручено її виконати.

— Це цікаво, — сказав той: — я ніколи ще не воював святих.

Вони зустрілись незабаром, коли начміліції з міліціонером повертався верхи з села, перевівши слідство про крадіжку. Міліціонер перший забачив Босого й, затримуючи коня, стурбовано промовив до начальника :

— Товаришу, он іде Босий…

Начміліції подивився в той бік і побачив за пів-гони високу людину, що, не хапаючись, сунулась на них, без шапки й без узуття. Він посміхнувся, помацав рукою револьвера, що висів йому збоку, і звернув коня назустріч Босому.

— Я маю до нього справу, — сміючись, сказав він міліціонерові: — ач, яке опудало! Горобців би ним лякати на баштані!

Міліціонер непевно посміхнувся 

За кільки кроків до Босого начальник міліції спинив коня, видобув револьвер і гукнув:

— Ти хто?!

Іван Босий теж іспинився, підвів голову й опалив начміліції своїм поглядом.