Ми ще довго розмовляли; я оповістив їй, що таксамо заклопотаний справою „легкого хліба“. Моя добра господиня, правда, дає мені рано і ввечері склянку кави без хліба й без цукру, але людина не може цим задовольнитися. А добути ще щось — так трудно тепер, що мені, справді, шкода часу. Що я винний, що сталася революція, і хліб став такий важкий на здобуття? Я не потрібую багато — аби підтримати життя. Я люблю читати, гуляти ввечері, міркувати, й не вбачаю достатніх підстав на те, щоб од цього відмовитись через шлунок.
Вона дивувалась, що думки двох незнайомих людей можуть так збігтися. Достеменнісінько, як і я, вона любить почитати щось захватне, погуляти з мужчинами й часом навіть поміркувати.
Ми розійшлися, побажавши одне одному щастя в життєвих справах.
|
|
1. год. дня.
Так це правда, що ґеніяльні думки спадають раптом! Допіру оце зібрався був вийти з хати, надяг капелюх — і збагнув, ще мені найбільш личить узятися до спекуляції. Це ж роскіш! Насамперед — вільний. Далі — мандруєш, бачиш багато, й за один раз можна стільки спекулянчити, що на місяць вистачить. Справді, я жалкую, що раніш не догадався до цього взятися!
Ну, це вже постановлено — я спекулянт. Приємно, коли знайдеш вихід!
Їхати завтра ж! З голодного міста в той край, де хліб і масло дешеві, де картоплею годують свиней, де впиваються молоком і самогоном.
Треба поспішати, щоб сьогодні накупити „виміну“ — пару хусток, ниток, сірників, черевики. О, я добре знаю, що „йде“ на селі!
Гроші, щоб купити… Гроші… Так, доведеться щось спродати, чимсь поступитися з свого невеличкого майна.
Короткозорі люде звичайно починають спродувати одежу. Яке безглуздя! Бо що треба людині шанувати — так це одежу. Я розумію
