— Ні, — відповів Тарас.
Він скинув декілька лопат і знову спинився.
— Тату, — сказав він, — я піду до батька Зайченка.
Після цього обидва ретельно працювали. Бричка спорожніла.
— Гей! — гукнув Прокіп, узявшись за віжки.
Коні сіпнули й радісно побігли, гадаючи, що повернуться зараз до стайні. На їхнє здивовання, люде мислили инакше й залізом вуздечки звернули їх до могили, звідкіля брано землю. Коні загнуздано заздалегоди. До обіду гатку виправлено. Прокіп із сином повернулись додому. Коні вже не бігли: були певні, що знову доведеться звертати до могили. Але вони знову помилились.
|
|
В хаті борщ був на столі.
Мати розповідала, що в Павлихи врешті таки народився син, а в Панасенків іздох кнурець.
Борщ знищили, й мати відвихнулась до печі витягати инші страви.
Прокіп витер губи рушником і запитав Тараса:
— А як же мені самому господарювати?
Тарас замислився, й напруження вузькими стьожками сповило його засмагніле обличчя.
— Уже ж обсіялись, а жати я повернуся, — впевнено сказав він.
Прокіп посміхнувся.
— Хиба́ що так, — скепкував він.
Мати вийшла з хати за солоними баклажанами.
Прокопове обличчя враз стало тверде. Його не можна було б урубати сокирою.
— Іди!
За цими словами щоки його звисли, і зморшки нещадно порізали чоло. Він глибоко зітхнув, мов хотів набрати в легені на завше повітря і вже не дихати.
