Сторінка:Васильченко С. Осетинські казки (1919).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
***

Іде він та й іде, з дороги не звертає, коли так: стоїть мурована стіна й залізна брама. Підійшов хлопець до брами та й промовляє:

— Добри-день!

Залізна брама й розчинилася. Увійшов на подвіря, а до нього так і кинулася сила собак. Порвали на ньому овечу шкуру, розхватали куски мяса, та й почали їсти. А хлопець тим часом мерщій побіг до будинку, став перед дверима та швиденько: „добри-день“!

Двері одчинилися і він пішов в будинок.

А в будинкові — багато світлиць. Кожна прибрана хороше — хороше аж сяє. Обійшов він по всіх світлицях — нема нікого. Сів та й дожидає. Як стало смеркатись, на дворі загула буря. Дерева шумлять, вікна бряжчать, будинок ходором ходить. Хряснули двері, одчинились — в світлицю влетів Чорний Орел. Сів він з розгону на стілець, крила зразу поспадали. Дивиться хлопець, а то вже не орел, то гарний-прегарний лицарь молодий.

Побачив він хлопця, та як зрадіє:

— А я ж думав, що ти вже й не знайдеш мене! Оставайся тепер жити в мене.

 
***

Живуть вони рік, живуть другий і більше. Хлопчик виріс уже, став великий. Тоді каже йому Чорний Орел: