Набрала дівчина вдруге води. Іде. Княженки побачили, знову стріляли, та й знову розбили. Заплакала дівчина, та й пішла до дому. Посилає її мати втретє по воду, дає їй новий глек, та й навчає: „коли вони й тепер стрілятимуть, то скажи їм отак: то не слава лицарям, що вони глеки бють у бідної дівчини. Єсть на світі три сестри, три довічні панни. Як ви їх добудете — так то й буде ваша слава“.
Набрала дівчина знову води, несе. Княженки побачили, знову розстріляли глек. Тоді дівчина повернулась до них, та й каже:
— То не слава лицарям, що вони бють глеки у бідної дівчини. Єсть на світі три сестри, три довічні панни. Як ви їх добудете, так ото буде ваша слава, — Сказала та й пішла. Засмутились три княженки, загадались: що то за довічні панни і де їх шукати. Зачинились в кімнаті, не пють не їдять, все думають; — аж помарніли. Журиться й старий князь — не знає, що це подіялось з його синами. Хотів розпитати, так вони не кажуть. Став князь старих людей питати, а старі люде й порадили:
— Постав, князю, під дверима наймита, хай підслухає, про що будуть вони розмовляти. — Князь так і зробив.
Взяв наймит двох смажених баранів і поніс їм їсти, а як назад вертався, став за дверима та й слухає. Чує — один брат і каже:
— Чого воно ці барани, та не однакові? — Один худий який, а другий — ситий. Хіба ж не на одній паші кохалися вони, не одну воду пили?
А другий і каже:
— Кохалися вони на одній паші і одну воду пили, та не
