— Як же я довго спав? — каже він позіхаючи.
А товариші до нього:
— Може й довіку б проспав, коли б ми не нагодилися. Та й розказали йому, що він був мертвий.
Глянув Княженко по кімнатах — немає ні трьох паннів, ні баби. Догадався тоді, яка то баба жила в їх.
— Це ж князь підіслав її, щоб вона мені смерть заподіяла, а паннів до нього заманила! — промовив він.
А товариші й кажуть:
— Коли три панни справді у того князя, поїдемо їх визволяти.
Посідали вони на трьох коней од однієї матки, а Княженко на стару матку, та й поїхали.
Їдуть берегом, дивляться: на тім боці князеві будинки. Перебрели ріку, коней пустили в пашу, сами сіли на траві спочити. Коли приходить до ріки дівчина води набрати. Бере вона глеком воду та й співає:
Завтра в нас весілля буде,
Звеселяться наші панни,
Поскидають сумне вбрання,
З нашим князем одружаться.
Вони й мене не забудуть,
Гарне плаття подарують.
Княженко й питає її:
— Чия ти, дівчино, і що за пісню співаєш?
Дівчина й розказує:
— Я наймичка у трьох довічних паннів, що ось уже рік, як живуть у нас. Прийшла води брати їм до умивання. А співаю про те, що завтра в нас весілля: князь бере їх за себе.
