Сторінка:Васильченко С. Осетинські казки (1919).djvu/81

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ти мені зробив таку велику послугу, що я хочу тобі віддячити яко мога краще. Так ось я тебе поражу: не проси ти собі у моїх братів ні грошей, ні худоби, а скажи так: „дайте мені моє“. Кращого для тебе нічого вже не буде! — Скупий згодився.

От, прийшли вони в гори й знайшли там дірку, що йшла в середину гори. Улізли вони в тую дірку і пішли темними переходами. Довго йшли вони тими ходами, а далі таки вийшли на світ. Там стояли хати, садки, поля й городи; і жили там горові Духи. От, прийшли вони до Горовика додому; там їх стріли сім братів-горовиків. Як дозналися брати горовики, що скупий визволив од вовка дитину їх брата, то дуже дякували йому й вітали його, як дорогого гостя. Сім день шанували вони його як найкраще, а на восьмий день, добре нагостювавшись, скупий став збиратись іти назад, до своєї худоби.

— Чим же тобі дякувати за твою велику послугу? — питають скупого горовики, — може тобі насипати мішок червінцями? чи може тобі дарувати табун коней, або отару овець?

Скупий пригадав, як його дорогою направляв Горовик, та й каже:

— Не треба мені ні червінців, ні худоби, а коли ваша ласка, то дайте мені моє!

Задумались горовики, а потім і кажуть:

— Нехай буде так; багато ти просиш, та дорога твоя й послуга! Будеш ти мати теє, що просиш.

Потім вивів Горовик скупого назад у степ, подякував йому ще раз і попрощався з ним. Прийшов скупий до своєї худоби, сів та й думає: — „Що ж се я собі випрохав? Обіцяв Горовик, що добре подякує, а я ось прийшов назад з голими руками!..