Сторінка:Василь Воруський. Легенда (1926).djvu/1

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


В. ВОРУСЬКИЙ

ЛЕГЕНДА

„На могилу моєї матери“.

Я погашу вогонь у своїй кімнатці. Я затулю фіранкою вікно, і коли вечірня темінь окутає мене, тоді ти з’явишся мені. Я пригадаю дивний образ матери світів — Марії, скорбної матери, що породила великого сина й віддала на страту.

Тоді блисне між лісами Холмщини срібляста смуга Богу[1], і його хвилі омиють ноги твої. Житами вітер побіжить, схвилює їх і твої брови, а моє серце сколихне.

 — Мій сину найлюбіший, моя улюблена дитино, — тихо скажуть твої уста. З твоїх очей сумних скотиться печаль і ляже росою на полях забуття. Я руки простягну до тебе, моя мамо, а ти підеш росяними ланами туди, де бистрий Бог, і Холм, і де Замістя. Тобі вклонятиметься жито колоссям спілим, твоїм слідом спаде роса, ти зупинишся на кручі коло Бога, а твій погляд сумом полетить понад полями і лісами. Тихий плач розіллється навкруги; десь ліра прогуде, заскиглить чайка в лузі, а потім: понад житами ляже тиха п існя, що ти 5ї колись співала над колискою моєю.

„... А-а-а, а-а-а, а-а-а!.. Люляй, люляй, мій синочку, поки ти маленький; набирайся, сину мій, сили та здоровля. Ворог лютий, кайданами ворог нас оплутав; люляй, люляй...

Як боротимешся, сину, та за нашу волю, не жаліючи свого життя, ти згадай мене, свою матір скорботну; люляй, люляй...

Як потече бистрим Богом не вода, а кров; ізгадай мене й ті сльози, що я над тобою проливала, не забудь. Вони о помсті просять; люляй, люляй.. „

Може вже мене й не буде на той час, може буду спочивати в домовині, ти згадай ті порепані руки, що нераз чесали волосся на твоїй головці; люляй, люляй...“

Я пірну у спогади минулих днів, коли мережав я стежки поміж житами... Далеко навкруги розповзлись смугами ліси, припали синьою імлою, немов тугою. І там в отих лісах, в далекій тузі я образ твій побачив, — скорбної матери.

 — Чому ти так скорбно виглядаєш?

Запаскою ти очі витерла свої і мовила:

 — Я сина віддала свого на страту.

Ви порвітесь, мої струни, не гудіть так сильно, хай не плаче моя мати, сліз не проливає, не тужить. Хутко заспівають на селі дівчата;

  1. Річка, що межує Холмщину з Волинню.