Парламент — збір народніх виборних, послів, які встановляють для держави закони та доглядають, я̀к додержують тих законів урядовці. Для того, щоб парламент був справжнім народнім заступництвом, треба: 1) щоб увесь народ обірав своїх заступників (послів) вселюдським, прямим, рівним і таємним голосуванням; 2) щоб парламент не тілько встановляв закони (і ніхто инший не мав права на те!), але щоб ще й наглядав за тим, що робить уряд (правительство); 3) щоб міністри підлягали у всьому парламентові і йшли собі геть, коли парламент хоч до одного міністра не матиме віри; 5) щоб парламент був постоянною інстітуцією (установою), яка обпірається на твердий державний закон, на констітуцію, а констітуція щоб забезпечувала громадянству незаймані політичні права та не давала б урядові псувати вибори в парламент або робити якісь переміни в самому парламенті.
Парламентьо́р — особа, що висилають на войні переговорити з супротивником.
Пародія — коли щось поважне перевертають на смішне, напр. „Энеїда“ Котляревського, де висміяно поганських богів — пародія на „Энеїду“ Виргілія, який про тих богів говорить з повагою.
Пароль — таке слово, гасло у війську, що знають його тілько начальство, дежурні офицери та салдати на варті („часові“).
Пароплав — те ж саме, що й пароход.
Партія: 1) гурт людей — одних думок про життя, політику або письменство. В констітуційних державах політичні партії мають велике значіння, виставляючи кожна свою програму (див. це слово), з якої знати, чого хоче партія та якими способами йтиме до того, щоб досягти свого. Партії в парламенті мають своїх ватажків (лідерів) і сідають на лавах вкупі. Ліві партії (такі, що бажають нового ладу в державі, землі і волі — у нас в Россії) сідають ліво̀руч
