Я не могла, не хотїла до вас:
Лекше було вам не мати
Сором мій перед очима всяк час, —
Працї пішла я шукати.
Довго шукала! нїхто не дає
Міста, що в мене дитина…
Я продавала потроху своє
Поки була одежина.
Далї не стало… Роботу знайшла…
Вдень я робила, а ночі
Все я з дочкою: хворенька була —
Сплю, не стуляючи очі.
Нїчим її годувати мінї:
Трохи вона похворіла —
Вмерла… Я наче її у віснї,
Бідну, в труну положила…
Тілки прийшла, поховавши дочку,
Впала та вже й не вставала —
Довго нездужала… Муку тяжку
Там я тодї відбувала:
Гірко нездужати серед чужих!…
Встала: іс хати іди ти!…
Рук не зведу я бувало своїх, —
Йду на поденну робити.
Далї — робить не змогла уже я,
Бачу: вміра моя сила…
Чи простите мене, ненько моя?
Скілки вам зла я вчинила!…“
VII.
Тихо вона погасала смутна,
Та і не довго хворіла:
Тиждень минув — усе тане вона
Смерть не бува така біла!
Та й догоріла, як квіт у вогнї…
Я поховала Галюсю…
Як умірала, сказала мінї:
„Богу молїтьця, мамусю
