Слухали казку цїкавії дїти, —
Казка у серцї зосталася їм…
Мучилось серце на темному сьвітї,
Гинуло серце під болем тяжким.
Виросли дїти… Не стихли муки:
В серцї в їх мрійнеє сонце горить,
А навкруги їх плазують гадюки,
Брязкіт і ніч безпросьвітна гнїтить.
Казка чи дїйстність? Де правди шукати?
Дїйстність така нестерпуча була!…
Казка-ж, одягнена в сояшні шати,
Пишно і ясно у серцї цьвіла…
Звабила — казка! Повірили дїти,
Сояшній казцї повірили тій
І — перед Їми, все сьвітом облите,
Пишнеє царство величних надїй.
Сонце їм в серцї горить… Заяснїла
Смуга далека… Чи правда, чи нї —
Що це? Невже це і ніч затремтїла,
І уздримо ми проміння ясні?…
