Не напивсь і Вдовиченко
Чорнобрівий сирота:
Христя підлїтком була ще, —
Вже зорив за нею він.
А вона й тодї на його
Не дивилася нїяк;
Він пішов на Сїч, два роки
Вибув там і повернувсь.
Він вернувся і побачив —
Христя дужче росцьвіла,
Але з їм балака й досї,
Мов глузує що-разу.
А у його туманїє
Голова, як стріне він
Погляд дївчинин глузливий,
Обнїма його вогнем.
II.
І була весна весела,
Зацьвіли в садках квітки,
Соловейки засьпівали,
Степ одягся у траву.
І Днїпро, розбивши кригу,
Хвилю хвилею жене
І добігши до порогів,
З грюком падає у низ.
Над Днїпром зійшлись дївчата,
Вкупі з їми парубки
І дивились, як глибокі
Чорториї там киплять.
Поміж їми й молодая
Христя-дївчина була
І по їй горіли й тлїли
Парубоцькії серця.
