Вир його скажений круте,
Він не боретьця вже з їм,
Він боротися не хоче
І у хвилї порина…
Стугонить Днїпро, гуркоче,
Бризки високо летять
І глибокі чорториї
Труп на поверх знов несуть.
Буруном пригнало тїло
І на беріг викида
Аж туди, де труп ще теплий
Христин-дївчинин лежить.
Ту, що вродою пишала
І вклонялась їй самій,
І того, що тую вроду
Необачно так розбив, —
Смерть до купи поєднала,
Тихо мертвії лежать…
Сонце глянуло в останнє
І погасло за Днїпром…
Люде їх знайшли укупі,
Поховали вкупі їх
І високую могилу
Їм насипали обом.
Ще і досї та могила
Серед степу там стоїть
І, на спомин про дївчину,
Зветьця Христею вона.
