Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/123

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Вкупі тодї умремо,
Вкупі с тобою, о мила!…“

IV.

Ось він уже приїздить,
Ось він уже біля хати…
„Мила! прийшов я, прийшов:
Годї вже милого ждати!“

Щоки не білі її
І не смутні в неї очі…
Він її руки хапа
І пригорнуть її хоче, —

Тілки… О, Боже! Невже?!…
Мила назад одступає:
— Милий зо мною живе,
Иньшого в мене немає… —

V.

Їде він знову назад,
Їде лїсами й степами —
Сонце несьвітить йому,
Лїс не лунає піснями.

Хай там сьпівають, чи нї,
Сонце горить, чи згасає!…
Раз наше серце живе
Й знов до життя не вертає!…

Мовчки він їде сумний,
Кінь його йде куди хоче…
Білше не сяють йому,
Згасли на віки ті очі…