Нї, не радість в життї нам судилась усїм,
Ми не щастям на сьвітї впивались, —
Нас вітало життя тілки горем тяжким,
І ми з мукою, з горем збратались.
Тілки й знаємо ми, що стояти в борнї,
Тілки й чуєм прокльон та ридання:
Не засяють вже нам ясно иншії днї.
Нам на щастя нема сподївання.
Але-ж в серцї у нас невміруща одна
Не згасає надїя нїколи:
Не мине без пуття наша мука страшна,
Наша праця під гнїтом неволї:
На могилах у тих, що в борнї полягли,
Собі щастя збудують онуки
І промовлять: вони не даремне жили, —
Здобули бо нам волю їх муки…
|
Весна красна прийшла с квітками
|
