Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/156

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Наче вбила його і учинком своїм
За всї муки і гнїт так помстилась над їм.

Стоголосая вість не вгаває рости:
Кажуть вже й душогуба піймали,
І сказав наче він: Беатриче й брати
Та ще мачуха — вкупї наймали
Його й другого ще, щоб він Ченчи убив…
Кажуть: дївчину суд вже замкнути звелїв.

Не збрехала та вість: неповинну взяли
Беатриче й замкнули в неволю,
Її мачуха теж і брати там були —
Всї зустріли однакову долю;
Беатриче с тюрми, що в їй досї була,
Знов у иньшу тюрму, ще страшнїшу, ввійшла.

V.

Знову місяшна ніч понад Римом лягла,
Накриття своє кинула всюди
І привабливим сном вона все повила,
І заснула земля і всї люде:
Усе місто навкруг обнїма упокій,
Тілки місяць з гори позирає ясний.

Та не всїм упокій!… У темницї одна
Беатриче безщасна не знає
Не одну уже ніч нї спокою, нї сна,
Мука серце її розриває.
Два ступнї та й стїна… Тиша… Ніч налягла…
І вона тут сама, жертва кривди та зла!…

Темно, сумно тут скрізь… А за муром товстим
Сяє місяць в блакитнім просторі
На всю землю, на Рим… І ізнову над тим,
Над садком теж горять тепер зорі…
І згадавсь їй садок, і згадався їй він,
С ким щасливих вона зазнавала хвилин.