Боже, сили пошли! Суд страшний її жде!…
І безщасна встає і до суду іде.
Хмурна зала. У їй за столами сидить
Суддїв ряд —- вони мусють судити.
Беатриче ввійшла… І хтоб міг у ту мить
Її погляд, обличча уздріти,
То побачив би він, що, і тяжко смутна,
Сьвітом правди ясним сяла в час той вона.
Як би в неї в душі по обличчу хто вмів
З отих суддїв всю правду читати,
То запевне уже він тодї-б зрозумів,
Який присуд він міг їй сказати.
Та читати в серцях з їх нїхто-б не спроміг:
Беатриче була перед суддїв слїпих.
Суд почався. Вона вбила батька і тим
Людські й божі закони стоптала,
І відколи став сьвіт, ще злочинсьтвом таким
Воля божа людей не карала.
Що? невинна вона? так дізнаємось ми!…
Цїй запеклій душі було мало тюрми!
Хай наближитьця кат! Помянувши Христа,
Хай во славу престолу сьвятого
Він мордує її, поки грішні вуста
Скажуть все, не сховавши нїчого.
Во імя твоє, Той, що за нас роспяли,
Хай наблизитьця кат!… — І її узяли…
Ще хвилина — і ось… Але-ж, Боже мій, нї,
Росказати нема в мене сили
Про ті муки тяжкі, про ті муки страшні,
Що в імя Твоє люде робили!
І коли на судї все простиш Ти усїм,
То цього не простиш, не забудеш Ти їм!…
І не день, і не два тая мука тяглась,
Та їй сили вона не зламала:
