За їм не ридай, не вбивайся, небого:
Заснув бо тепер він на віки,
Скінчилися болї сконання тяжкого,
Всї муки скінчились великі.
І скоро труна під землею сирою
Сховає ті муки, те горе;
Життя неприхильне, повите журбою
Порвалось… затих, не говоре,
Не чує нїчого… Хай дїти маленькі
Голодні гіркими сльозами
Ридають, припавши до бідної неньки,
Їі обхошивши руками;
Хай кличуть його, татуся свого, дїти,
Хай мати над мертвим голосить, —
Він білш не почує: він чув на цїм сьвітї
Багато — і вже йому досить!…
Не плач же, небого, по йому гіркими!
Ти краще-б за себе ридала:
Він з муками, з горем розстався тяжкими,
А ти їх ще більше придбала!…
|
Серед степу на просторі
|
