Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/173

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Я сам не знаходив одмови,
Сам гинув с питання страшного.

Тепер ти знайшла її. Білше
Не будеш у мене питати.
А я… Я й тепер би нїчого
Не міг на питання сказати…

 


Найбілше горе.
 

На сьвітї горя зазнати в життї довелося чимало;
Краялось змучене серце, душа із нудьги розривалась.
Білшого-ж горя не знав я, відколи живу, і не знаю,
Як почувати у себе в душі неземні поривання,
Не розумівши, на віщо душа й поривання у мене…
1890.


Вагання.
 
I.

Серце моє защеміло у грудях і болем солодким
Знову його обнїмає: сьпівать мінї хочетьця й плакать.
Тілки тепер я не знаю, про віщо мінї вже сьшівати,
Плакать не знаю по кому й по чому мінї…

II.
 
Чує прибитеє серце в собі іще силу живущу:

Знаю, — воно не умерло іще і вмірати не хоче;
Знаю, що радощів знову і щастя воно забажає,
Буде шукати і знайде і знов його щастя одуре,
Й знову крівавими слізьми заплаче поранене серце…

III.
 
Долею я керувати хотїв і собі своє щастя

Сам збудувати змагався. Усе те химери були: