Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/174

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Всї поривання розбились, і тяжко вразилося серце.
Що-ж чи не краще так буде, коли своїй долї віддамсь?
Хай вона робе зо мною що хоче і що вона знає, —
Щастя тодї чи не білше в життї я своєму знайду?

IV.
 
Як то? віддамсь я чомусь? силї якійсь невідомій?

Я, той, що розумом зорь, далеких сьвітів досягає,
Хто перводжерело знать над силами сили змагався?
Мушу я силї слїпій скоритись як раб той? Нїколи!
1891.


Благання.
 
I.

Батьку богам і вмірущим, егидодержавний Крониде!
 Можеш ти рухом єдиним громи посилати із неба,
Чистим вогнем своїм можеш ти землю нечисту спалити,
В серце до мене пошли ти вогонь свій небесний, Крониде,
Хай почування нечисті і ницї всї спалить до щенту,
Щоб тілки думи високі, велишні самі почування
Серцем моїм володїли, до вчинків високих ведучи!

II.
 
Гео, праматере людська! сила твоя незлїченна!

С тихим благанням до тебе я нахиляюсь покірно:
Дай хоть частину тієї сили, що маєш сама ти, —
Зможу тодї я боротись, встояти зможу у бої!

III.
 
Горда й поважна богине! Боже ясний срібнолукий!

Розумом дїва могутна! Сьпівом могутнїший боже!
Змалку служив я обом вам, — щиро благаю пособи:
Розуму дайте ясного і слово сьпівоче крилате,
Щоб моя пісня впевняла, щоб досягала і в серце!