Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/176

Так! — А ми знаєм життя —
Що воно й на що нам жити?

III.

Краще життя оце? Краще
Сльози і кров, і кайдани?
Краще образи, дуріння,
Посьміх, щочасні догани?

Краще сьогодня що вчора
Бачить і білше не ждати?
Все це терпіти і навіть
На що усе те не знати?

Краще вже смерть! Бо принаймнї
Взнаю таємницю в смерти:
Знаю життя, а не знаю,
Що таке значить — умерти.

 

Ти кажеш: засьпівай!… Я радий засьпівати,
 Та голосу нема!
Давно його змогла у мене вже відняти
 Життя мого тюрма.

Ти кажеш: засьпівай!… Колись мінї сьпівалось
 І дужий був мій сьпів, —
Тепер, хоч сліз в душі багато назбіралось,
 Та не знайду я слів.

Сьвятії почуття, що серце ісповняють,
 В блїдих словах
Не можу вилить я, і сьшіви умірають
 У мене на вустах.

Ти кажеш: засьпівай!… Не можу я сьпівати,
 Мовчу, бо я не звик,
Щоб сьвятощі душі мав тяжко ображати
 Несамовитий крик…