А той, хто мусить на чолї
В борнї за рідний край стояти,
Хто мусить сьвітло унести
До темної низької хати, —
Пішов у зрадники давно
Або, згубивши ідеали,
В темнотї гіршій, нїж мужик,
Блука нїкчемний, занепалий.
Але-ж хоч тяжко бачить се,
Хоч серце в грудях крівавить ця, —
Ми не покинем працювать,
За рідний край не кинем бить ця.
Ми знаєм певне: що здола
Високий людський дух придбати,
Того несила вже віднять,
Несила знищити, зламати.
Придбання кожнеє його
Єсть непохитнеє на віки,
Тими придбаннями ростуть
Народи із малих великі.
Зросте і наш! Що здобули,
Того відняти в нас незмога, —
До його иньше додамо —
І буде наша перемога,
Зросте і наш! І хоч не ми
Побачим зріст його і славу,
Та працю ми свою на те
Положим щиру і кріваву.
