„Мене всього привабив, боже милий, Твій вид сьвятий і той небесний сьпів… Прости мене: з небесного сп'янїлий, За їм земне своє я загубив! — Ну, — бог сказав, — я все віддав на сьвітї, — Вже не мої базар, поля, гаї, Як схочеш же зо мною вкупі жити, То йди сюди, у небеса мої! —
Ой зникнули скоро Лїта молодії, Мов хвилї, забігли І щастя, й надїї. Часи золотії Кудись залетїли І сила змарнїла У дужому тїлї. Від думки, від скрути І кров застигає — Вже зрадило й теє, Що кохав без краю. Як билину вітер — Козака хитає, Зіма вид морозить, Сонце припаляє. Йшли лїта, минали, — Я вкрай підтоптав ся, Жупан мій козацький Давно вже подрав ся.
