Нічною добою в гаю над водою
Сия білолиций:
І трави, і квіти сплять, сном оповиті
Не плеще водиця.
І лїс почорнїлий стоїть занїмілий,
Затих, не шепоче…
І повно спокою тут скрізь над водою
Тієї півночі…
Один уродливий козак чорнобрівий
Нічною добою
Неначе нудьгує, неначе сумує,
Блука над водою.
А он щось плеснуло, водою хлюпнуло
І щось випливає —
Он очі зоріють, он коси чорнїють,
Водою їх має.
Блиснули із хвилї і груди вже білі
Чудової вроди
Пливе глибонями і плеще руками
В сріблястії води.
І плеще, й киває, і тихо сьпіває:
„Чого над водою,
Козаче, блукаєш, чого ти шукаєш
Нічною добою?
„Козаче вродливий, ставний, чорнобрівий,
В зеленому гаю,
Покинь ти ходити, до мене іди ти:
Тебе я кохаю.
„Іди, — обніму я, іди, — пригорну я
На груди на білі!…
Іди, — я кохаю, тебе я бажаю,
Іди, о мій милий!
