Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/29

Виглядає, виглядає
З безкрайого поля,
А його усе немає —
Нещаслива доля!

А по тих степах широких
Десь він там гуляє, —
Ой чи згадує-ж дївчину,
Чи вже забуває?
Ой у бучах с Татарвою
Шукаючи слави,
Забува він личко гоже,
Оченьки ласкаві.
Та й забув ті оченята,
Не згадав нїколи
І полїг він одинокий
На широкім полї…

А вона… вона не знала —
Та його все ждала
Та що дня с степів далеких
Пильно виглядала…

 

Дуб.

Ріс у зеленому лїсї дуб велетенський, високий;
 Віти роскинувши пишні, рясно-густі і широкі,
Гордо стояв між усїми, стиха шепочучи листом;
Кращий за всїх він здавався силою дужою й хистом;
На сьвітї бурі нїякі зроду-б його не зламали,
Віти-ж, простягшись, од вітру й иньші дерева ховали.
А у землї плазувала сила гробацьтва гидкого,
Нишком вони і потроху корінь під'їли у його…
От і повяли, посохли цївка й могутнії віти,
Листє пожовкле змогла вже буря й маленька оббити:
Пишне убрання розвіяв вітер по сьвіту; зостались
Мертві гілки, де недавно шати зелені пишались…