Жене він коня, поспішає
Скоріш до своїх ворогів.
Але-ж не за рідну країну
Тепер їде битися він:
Про помсту він дума єдину,
Голубить замір той один…
IV.
Ізнову війна неупинна,
Ізнову крівавії днї…
З ворожого війська частина
З гетьманом стає до борнї,
А друга наближилась тихо,
Пройшла серед гір та лїсів
То, рідній країнї на лихо,
Киндарз теє війско привів.
Прийшли — і палають вже хати
І трупи лежать навкруги —
І батька, й дитину, і мати
Всїх бють без жалю вороги.
Пала увесь край мов у пеклї
І топне у власній крови…
Все бачить той зрадник запеклий
І дума: „Нарештї і ви
Згадали в час кари і суду,
Кого занехали колись!
Присягсь я, що вам не забуду —
Й ви кровю тепер залились!“
Ой то не орел стрепенувшись
Гнїздо захищає своє, —
Гетьман молодий повернувшись,
Боронячись, ворога бє.
І ворог не довго держався:
З усїх, що з Киндарзом прийшли,
Нїхто не утїк, не сховався, —
Усї там вони полягли.
Над трупами батька і брата,
Над трупом сестер, матерів
Зібралась народня громада
