Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/51

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Й дізналась, хто зраду вчинив.
Здрігнулися всї: споконвіку
Того не було в їх землї, —
Й Киндарза за зраду велику
Прокльоном сьвятим прокляли.

V.

Деж зрадник запеклий? Немає
На полї між трупом його…
Од кари сховавшись, тїкає
Він з рідного краю свого.
Тїка серед темної ночі
Тїка й серед білого дня,
І страшно блищать йому очі,
Присталого бє він коня.
Але-ж од сьвятого прокльону
Не втїк він і серед степів:
Бурхаючи, вітер з розгону
У гору його підхопив,
І лютая буря ревучи
Киндарза туди понесла,
Де, в снїг загорнувшись блискучий,
Країна вся мертва лягла;
Де вічня зіма закувала
Усе в крижані кайдани, —
Туди його буря пригнала
С країни рясної весни.
Підкинувши в гору що сили,
Його швиргонула вона
На мерзлії скелї похилі, —
Край скель же — безодня без дна.
Й здаєтьця йому, що в безоднї
Усе він с круч пада крутих
Й за гострії скелї холодні
Хапаєтьця в муках страшних.
Не держуть знесилені руки,
Покинула сила його —
І скрикнути хоче він з муки
І скрику не чує свого.