Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/61

Так сховалося од горя
Серце біднеє її,
А душа пішла до раю
Тиха, чиста і ясна,
Та свого й на небі краю
Не забула все-ж вона
І як час той наступає,
То проміж зірок ясних,
Наче хмаронька, злїтає
Бранка та з небес сьвятих
І над містом, де сконала,
Сяйвом білим сьвітючи,
В рідний край, що так кохала,
Тихо лине у ночі,
То вона оповіщає
Горе Туркам — ворогам
Й перемогу обіцяє
Сїчовим швидким чайкам.

 

Нудьга.

Холодно, сумно: під хмарами сїрими
 Небо сховалось усе;
Вітер гуляє полями змокрілими,
 Негідь, тумани несе:
Мокрий туман той прослався над селами
 І на деревах повис,
Скрізь с крайовидами ти невеселими
 Тілки й зострінешся — хоч не дивись!
В полї немає тобі і пташиноньки,
 Анї комашки нема —
Все поховала, усе до билиноньки
 Осїнь похмура сама.
Глянеш селом хоч — і там сумовитії
 Тілки картини одні: