Чом же тепер се по йому, блискуча й срібляста, |
Сонце заходить і промінь останнїй згасає,
Ледві червонючи сумно дерев верховіття…
Так моє щастя зайшло і, як промінь останнїй,
Темне життя і похмуре на мить осьвітило…
Ви сподївалися, ждали:
|
Чом же тепер се по йому, блискуча й срібляста, |
Сонце заходить і промінь останнїй згасає,
Ледві червонючи сумно дерев верховіття…
Так моє щастя зайшло і, як промінь останнїй,
Темне життя і похмуре на мить осьвітило…
Ви сподївалися, ждали:
|