Ось де всї наші надїї Віра й надїї міцні! Де-ж ваші муки страшнії? Ми не злякаємось, нї! Хто-б нї полїг з нас у полї, — Виграти справу не вам! Поки-ж — до бою! нїколи Не подамось ворогам!
Як очі у тебе зорять! Дай губоньки пишні мінї, — Так хочетьця їх цїлувать, Так тягнуть до себе вони! Тремтиш ти з жаданнїв палких… О, знаю, — впиватимусь я Коханням з уст пишних твоїх, — Моя ти, кохана, моя!
Бачиш, ластівки черкають Крильми низько над водою: Знаю вже, кохана, знаю — Жди дощу та ще й з грозою! Тілки-ж нас той дощ, кохана, Анї трохи не лякає, Бо нас той вогонь обсушить, Що у серцї нам палає.
