Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/71

І мене до холодної ями
Під снїги та мороз понесли…
Ти-ж ридала над трупом сльозами
І ті сльози на труп мій текли.

І так гірко і тяжко ридала,
Що я стерпіти й мертвий не зміг:
До життя знову сила устала
І… прокинувсь од снів я моїх.

 

З Чужини.

Колись вернусь я знов до рідної країни,
Побачу знов поля сьпівочії гаї,
Побачу знов Днїпро одвічний і єдиний,
І ріднії степи широкії мої.

І знову я проллю свою сльозу рясную
На землю ту, де я на сьвіт родився й зріс,
І слово рідне знов, о краю мій, почую,
І рідний спів смутний почую я колись.

Та чи побачу-ж я народ не занїмілий,
Новим життям нові розбурканії сили
В моїй пригнїченій землї, давно нїмій?

Та чи почую-ж я, чи доживу, мій краю?
Я плачу, я молюсь і мучучись благаю
І думаю: коли-ж? коли, о Боже мій?!

 

Над Днїпром.

Днїпро реве, тремтить підмита круча…
Днїпро реве і плаче, і квилить!…
Я плачу з їм — сльоза моя пекуча
У хвилї йде і хвилї солонить.